Марійка стояла біля вітрини ювелірної крамниці і щось розглядала. Продавці бачили її тут досить часто і встигли відзначити, що вона завжди стоїть в тому самому місці і дивиться на один і той же виріб.
— Катя, привіт. Лера, дружина Сергія, злягла. Лікарі кажуть — треба оперувати, і швидко. Ти ж розумієш. Сума дуже велика.— Валентина Петрівна, будь ласка, скажіть, що від мене вам потрібно, — сказала вона спокійно.-Катя, новій дружині мого сина потрібна операція. Продай свою квартиру і відправ нам гроші, раніше ж родиною були, — сказала свекруха телефоном.Катя поставила чайник і, поки він гудів, притулилася плечем до прохолодного одвірка. Вечір тягнувся ліниво: з вікна чулися голоси дітей з двору, хтось котив м’яча і сперечався, чия черга стояти на воротах.
Це був день народження моєї восьмирічної дочки. Будинок наповнився сміхом, повітряними кульками та запахом торта. Ми запросили рідних і друзів, діти бігали по кімнаті, дорослі розмовляли, а я була просто щаслива – все пройшло ідеально.
Ілля розумів, що мені нема куди йти, ось і користувався цим. Я продовжувала мовчати та терпіти, адже іншого виходу не було. Однак нахабство та хамство чоловіка лише збільшувалися. Коли син виріс, а свекруха померла, я зрозуміла, що настав час ставити крапку. Мене вже нічого не тримало поряд з ним. – Я їду на заробітки, — сказала я чоловікові.
“Дорогі мої, я зрозуміла, що не потрібна вам, як дружина і мати, а домробітницею бути втомилась. Я впевнена, вам буде краще без мене.”
Олена мала трикімнатну квартиру в хорошому районі – заробляла на неї все життя. Доньки давно жили окремо, тож місця було багато.Але жінці й на думку не спадало пропонувати Сергію переїхати до неї. Зустрічатися – одна справа, а жити разом – зовсім інша.У суботу Олена чекала Сергія на чергову прогулянку. Жінка відчинила двері й обімліла, вона побачила його з двома великими валізам.
– Та скільки можна? – голос Тетяни Іванівни був наче грім. – У тебе зарплата, як у міністра, а ти шкодуєш на сім’ю копійку витратити!
Лариса прокинулася рано, швидко зробила собі бутерброд, перекусила, випила чашку чаю. – Так, треба йти годувати господарство, – вирішила вона. Жінка тепло одяглася і вирушила у курник, годувати курочок. Тільки-но жінка вийшла на двір, як їй до ніг кинувся її старий песик. – Зараз і ти отримаєш свою порцію, – Ласкаво сказала вона. Раптом Лариса помітила якийсь силует, що сидить на лавці біля її будинку. Жінка підійшла ближче, придивилася і…,
Колишня дружина мого чоловіка прийшла в лікарню з квітами та подарунком, щоб привітати мене з появою сина. Сказати, що я була збентежена, – це нічого не сказати…
— Ти, мамо, не лізь мені під руку, бо ще, гляди, щось трапиться. Ти нічого не бачиш, а я бачу. Краще тримайся осторонь. Не пхайся в мої справи, а то ще в лікарні опинишся раніше, ніж гадаєш, або й хати твоєї не стане.— То хто ж тоді живе в моєму домі? Хто цей негідник?